Розуміння категорії «національні інтереси» крізь призму втілення ідеї нації, нерозривно пов’язане з існуванням домінантної національної спільноти (моноетнічної нації), що заснувала повноцінну правову національну державу на принципах своєї ідентичності і верховенства національної правової культури.
Означення «національні» щодо інтересів зумовлює трактування їх в дусі націєцентризму, державницького патріотизму, безпеки та панування. Цей феномен однозначно проявляється, якщо інтереси моноетнічної нації та створеної нею держави тотожні з інтересами людей, які ідентифікують себе як кровно-духовна спільнота цієї нації.
Водночас у багатонаціональних державах, де жодна етнічна група не є чисельно панівною, національні інтереси є інтересами держави – політичної нації – і вони завжди вищі, якщо розглядати їх крізь призму забезпечення прав і свобод людини, незалежно від того, чи держава є демократичною чи авторитарною.
У цьому контексті варто зазначити, що колективні права утворюються в міру формування інтересів певної спільноти та змінюються на різних стадіях історичного розвитку багатонаціональних держав залежно від зміни структури їхнього етнічного складу, динаміки їхньої культури, цінностей і потреб громадян. На думку С. Римаренка, за своєю правовою природою ці права є іншими, ніж індивідуальні, та визначаються потребами колективних утворень. Їх не потрібно розглядати як суму індивідуальних прав осіб, що входять в окрему спільноту чи колектив. Спільність інтересів є ознакою колективних прав, тому вони стосуються інтересів колективу, громади, народу, а отже, передусім стосуватимуться забезпечення безпеки (фізичної, екологічної, економічної, соціальної тощо).
Очевидно, у моноетнічній державі індивідуальні та колективні права фактично тотожні і корелюються майже на 100%, адже національна держава завжди виконує волю нації, яка цю державу заснувала.
Тому, здатність формувати національні інтереси – це те, що робить націю вільною і самодостатньою. Без власного самостійницького вибору жодні національні інтереси недосяжні.
На мій погляд, національні інтереси – це усвідомлена мета держави, що на основі цінностей і потреб нації проявляє прагнення до отримання багатоаспектних вигод через здійснення власної світоглядної, культурної, економічної, соціальної, військової та міжнародної політики на шляху до своєї могутності.
Найвищий пріоритет нації – захистити здатність визначати Свої національні інтереси.
А мудрість національних інтересів – у відсіюванні неістотного та відстоюванні Свого, важливого і вартісного для нації.
З огляду на це, національні інтереси є основоположним поняттям для розбудови системи національної безпеки, а відтак і важливим чинником для національної держави у процесі формування чи оновлення мапи її інтересів у різних сферах міжнародної співпраці – політичній, економічній, військовій, соціальній, культурній, освітній тощо. Від їхнього визначення й окреслення критеріїв на рівні фундаментальності (стратегічності) та на рівні змінності (специфічності, мінливості) залежать вектори функціонування національної держави, а також обсяг і глибина співпраці / протиборства з різними державами світу. Визначені національні інтереси не можуть бути стійкими, поки є альтернативні, або ж «роздвоєні інтереси».
Окреслюючи мапу національних інтересів, спершу потрібно дослідити якомога більше варіантів, щоб переконатися, що зрештою було обрано правильні й суттєві для нації. Водночас, що ширша мапа національних інтересів, то нижчою є ефективність та якість їхнього досягнення.
У цьому контексті під час формування мапи національних інтересів України варто першочергово зосередити увагу на тих державах світу, які в екзистенційному аспекті однозначно визнають і підтримують інтереси українців фундаментального рівня, зокрема:
- державний суверенітет;
- територіальну цілісність і недоторканність кордонів;
- політичну й економічну незалежність;
- визнання конституційного ладу;
- повагу до національної ідентичності, ієрархії цінностей, історичної тяглості й культурної самобутності української нації і держави тощо.
Позаяк за сферами політики безперервного державного розвитку національні інтереси є внутрішньополітичними і зовнішньополітичними, останні мають бути покликані забезпечувати стабільність і динамічний розвій внутрішньополітичних інтересів, що ґрунтуються на базовій цінності існування Української держави. У методологічному аспекті до мапи національних інтересів України варто долучати ті держави та їхніх суб’єктів (резидентів, нерезидентів), які:
- поважають і виконують національні закони та визнають інститути державної влади; підтримують єдність правового простору та правопорядку; сприяють нейтралізації причин і умов, що призводять до появи українофобії, політичного і релігійного екстремізму, сепаратизму, соціальних, міжетнічних і релігійних конфліктів і тероризму всередині держави;
- підсилюють розвій внутрішньополітичних напрямів: забезпечення стабільності функціонування політичної системи; розширення науково-технічного, військово-оборонного, технологічно-інноваційного, ресурсного, фінансово-економічного, культурно-духовного потенціалів; підвищення ефективності державного управління; підвищення суб’єктності в системі геополітики; досягнення національної конкурентоздатності;
- забезпечують безпеку: особи, нації, суспільства, держави, регіону, коаліції; а також гарантують різні види безпеки: територіальну, соціально-економічну, демографічну, інформаційну, екологічну;
- формують стимули до заощадження, інвестування, створення інновацій, розвитку нових напрямів економічної, соціальної та наукової діяльності;
- інтегрують процеси: роблять зв’язки між визначеними складовими на мапі інтересів очевидними і недвозначними, об’єднуючи їх у цілісний та сутнісний вектор досягнення мети.
Отож, якщо Нація самостійно не визначатиме Своїх національних інтересів – це зроблять за неї.
У цьому контексті слушною є думка Ф. Медвідя, який зазначає, що національні інтереси є здійсненням природного права народу на гідне існування та виступають важливою детермінантою національного відродження України. Це питання набуває особливої гостроти за умов, коли виникають нагальні потреби в задоволенні давно очікуваних національних сподівань і потреб та максимальному використанні багатих національних ресурсів. Отже, національні інтереси завжди відіграють роль дійової, рушійної сили історії, адже вони пов’язані не лише зі здійсненням права кожного народу на самостійне існування, але й з максимальним використанням власного національного багатства (природних та інших ресурсів) для свого національного блага та могутності, що є доказом причетності нації до світової цивілізації.
Таке розуміння процесу вказує на те, що національні економічні інтереси українців стикаються як із ризиками війни та внутрішніми структурними проблемами, так і з зовнішніми чинниками нестабільності, експансії та природно-ресурсного виснаження, а також із загрозами зниження внутрішнього потенціалу через демографічні й матеріальні втрати та залежність від чужого капіталу чи допомоги. З огляду на формування мапи національних інтересів України, зазначені ризики та їхні наслідки варто розглянути детальніше через світоглядну призму економічного націоналізму.
Досягнення національних інтересів стає можливою завдяки інституціям з організаційно досконалою побудовою, цілеспрямованими виконавчими органами та світоглядно зрілим й національно свідомим кадровим наповненням. Нині національна економіка може розвиватися в різних напрямах, водночас перебуваючи на різних стадіях організаційної і технологічної досконалості та економічної ефективності в розрізі видів економічної діяльності. Надмірна відкритість національної економіки в інституційно слабкій державі, неконтрольований приплив іноземних інвестицій, всеохопна приватизація стратегічних підприємств та природних надр, монополізації окремих секторів економіки – усе це створює моделі економічної реальності, які не відображають точної картини українських національних економічних інтересів. Саме на основі цих штучних і нашвидкуруч створених економічних моделей формуються майбутні рішення: про націю, для нації і від імені нації.
Що стосується урядових рішень про національні інтереси в контексті розвитку національної економіки, то завжди існують виразні попереджувальні сигнали, які пророкують майбутні кризи або загрозливі тенденції для нації, навіть якщо ці ознаки не відразу очевидні. Ось окремі приклади з їхніми потенційними наслідками, які варті уваги українців під час формування мапи національних інтересів.
Застереження 1. Українці помилково ставляться до світоглядного наповнення національного законодавства, як до універсальної платформи, подібної до міжнародного законодавства, позбавленого національних інтересів (принципів) і довготермінових планів розвитку націй. Ми маємо визнати, що національний світогляд в чинному законодавстві та економіці України має стати суспільним благом.
Проте суспільні блага можуть мати антинаціональне, ідеологічно маніпулятивне чи антидержавницьке світоглядне спрямування, що з часом може спричинити непередбачувані наслідки для розвитку нації. У період 1990–2010 років українці стали свідками наслідків спроб підмінити національне (як платформу) міжнародним законодавством, а своє (мову, культуру, безпеку, економіку) – чужим.
Міжнародне законодавство як ідея покликане гармонізувати та поліпшити співпрацю між окремими націями, що зрештою мало б принести користь різним суспільствам. Водночас різні суспільства у своєму економічному розвитку перебувають на різних щаблях економічного розвитку. Ті держави, що перебувають на високому рівні економічного розвитку, розглядають уніфіковане міжнародне законодавство як суспільне благо, адже воно надає їм інструменти експансії на ринки економічно малорозвинених держав, де вони використовують ці можливості для власної комерційної вигоди. Для потужних економік це створює неабиякі можливості зростання та домінування, натомість для трансформаційних чи відсталих економік має неприйнятні наслідки – втрату внутрішнього ринку та отримання статусу сировинного придатка для розвинених країн.
Тому з позиції економічного націоналізму на ранніх періодах формування національної економіки та стадіях її трансформаційного поступу національне законодавство має превалювати над міжнародним та виступати як суспільне благо для національного розвою й нарощування економічної потуги власного виробництва. Якщо не сприймати національну складову законодавства та економіки як суспільне благо нації, – так, як ми сприймаємо повітря, яким дихаємо, чи українську мову, якою розмовляємо, – це призведе до серйозних, нездоланних у тривалому періоді економічних і соціальних проблем. Утвердження пріоритету національного законодавства в економіці як суспільного блага не перешкоджатиме українському підприємництву та закордонним інвесторам отримувати доходи, прибутки і зростати. Це лише означатиме утвердження українського мислення та очікувань через призму того, що доки ти / нація не станеш переможцем на своїй землі / внутрішньому ринку, доти неможливо здобути конкурентної переваги й перемоги на міжнародному рівні. Хто програв у себе вдома – зазнає поразки і на чужині!
Переважання чужих поглядів, цінностей та законодавчих норм, чужих власників та їхніх капіталів на національному ринку – позбавляє титульну націю розкоші обговорювати та ухвалювати внутрішні й геополітичні рішення на користь власних національних інтересів. Колонізована чужими економічними інтересами національна економіка стане для нації занадто непередбачуваною та непідконтрольною, щоб можна було щось змінити заради свого майбутнього.
Застереження 2. Стратегічні активи національної економіки впродовж років від часу відновлення української незалежності динамічно концентруються в руках кількох десятків осіб, що надає їм необмежену (без бар’єрну) тіньову владу у формуванні довготермінової економічної та політичної системи держави. Олігархічно-політичні групи, що визначають майбутнє національної економіки, мають космополітичний світогляд, суперечливі геополітичні інтереси (одні прагнуть інтегруватися в імперський московсько-китайський економічний простір, а інші – у західноєвропейський) та контролюють монополізовані сектори і ринки, а діяльність їхніх лідерів часто суперечить українським цінностям та інтересам.
Як наслідок, майбутнє української економіки перетворюється на інструмент торгів з боку зденаціоналізованих еліт, а мале й середнє українське підприємництво разом з найманими працівниками (українцями) піддається маніпуляції заради чужої економічної вигоди та стратегічної переваги.
Нав’язливе впровадження філософії вільного ринку між високорозвиненими та слаборозвиненими (трансформаційними, перехідними) національними економіками, навіть попри сильний підприємницький дух учасників останньої, далеко не завжди приводить до появи безперешкодних можливостей та гарантованого зростання національних суб’єктів господарювання на власному внутрішньому ринку. Конкуренція є ефективноюна ринку лише тоді, коли в ній беруть участь сторони приблизно рівні за своїми можливостями (обсягом капіталу, організаційною і технологічною досконалістю, впізнаваністю бренду тощо).
На практиці майбутнє зростання національної економіки визначається не лише механізмами вільного ринку.
Застереження 3. Врахування нерівноправності та нерівності між різними націями у світі є ключовим фактором у формуванні мапи національних інтересів. Ця нерівність, зокрема соціально-економічна, впливає не лише на якість і глибину національних інтересів, а й викликає невизначеність взаємовідносин та хиткість гарантій їхньої тривалості, що має величезні політичні наслідки для України та інших держав.
Кожне суспільство функціонує в межах набору світоглядних, політичних і економічних правил, сформованих і ефективно підтримуваних як державою, та її громадянами. Економічні інститути визначають економічні стимули: до здобуття кращої освіти, заощадження й інвестування, впровадження новітніх технологій тощо. Саме політичний процес у певній державі визначає, під якими економічними інститутами житиме нація, і саме політичні інститути окреслюють, як цей процес відбуватиметься. Оскільки інститути впливають на поведінку і стимули в реальному житті, вони визначають успіх чи поразку держави у досягненні національних інтересів у зовнішньому середовищі.
Застереження 4. Розширення сфери і мапи національних інтересів має паралельно стимулювати розвиток приватновласницьких інтересів й підприємницьких ініціатив на внутрішньому ринку національної економіки, і в жодному разі не звужувати їх заради зовнішніх здобутків та вигод. Адже обмеженість доступу до приватної власності всередині держави означає, що лише незначна частка нації може інвестувати, отримувати додаткові прибутки та підтримувати продуктивність праці на конкурентному рівні. Вигода від розширення мапи національних інтересів має бути вигодою і держави, і більшості громадян, а не лише горстки багатих чи наближених до влади осіб. Розширення мапи національних інтересів має заохочувати великі групи людей до участі в економічній та іншій діяльності, яка дає змогу розкрити їхні таланти й уміння, здійснити власний вибір задля особистого блага і блага нації.
Застереження 5. Формування мапи національних інтересів має забезпечувати дзеркальний, паритетний за обсягом продукції та капіталом рух до вільних ринків: українських підприємств на зовнішні ринки різних держав, а іноземних – на національний ринок України. Надмірна концентрація іноземного впливу на національну економіку, як і низький рівень диверсифікації національних інтересів на зовнішні ринки, створюють потенційні економічні ризики.
Український уряд повинен забезпечити прозорість та демонополізацію приватизації державної власності, фінансувати фундаментальні дослідження в галузі новітніх технологій у значно більших обсягах, стимулювати розвиток малого і середнього підприємництва під час підготовки до інтеграції в міжнародні ринки, а також через систему освіти у школах і університетах формувати в українців стержневий світогляд власника, господаря та переможця на своїй землі та в економіці.
Застереження 6. Вигідна мапа національних інтересів має торувати шлях і до низки інших рушіїв розвитку і процвітання нації: освіти, науки, технологій, інновацій, ефективного й ощадливого використання природних ресурсів.
Водночас економічний націоналізм – регульована ринкова націєцентрична економіка у поєднанні з прозорими стандартами соціальної справедливості – теоретично і практично може сприяти національній гармонії, економічній свободі, людській гідності та політичній незалежності держави, підвищувати середній рівень доходу та демографічний приріст нації, а також гарантувати досягнення вигідних і справедливих національних інтересів.
Потенційні економічні кризи та можливості зростання важко усвідомити, перш ніж вони настануть, і саме тому природним та інстинктивним є прагнення дотримуватися Свого, своїх національних інтересів та наративів. Ось чому національна еліта має активно шукати попереджувальні сигнали та створювати альтернативні траєкторії досягнення національних інтересів і розвитку національної економіки. Це дозволить українцям легше передбачити ризики і вчасно уникнути економічного поневолення в умовах глобалізації та її непередбачуваності.
З позиції економічного націоналізму розвиток нації потребує набору сценаріїв, які стосуються усіх сфер життєдіяльності суспільства та окреслюють усі способи, як національна економіка та українець-власник можуть разом вплинути на загальний добробут і велич своєї держави. Це особливо актуально, доки наша економіка стагнує через монополізовані ринки та концентрацію капіталу й природних ресурсів у руках вузького кола інтернаціональних власників.
Отже, ми, українці, повинні осмислювати еволюцію національної держави, її інтересів у світі, економіки та життя в ній як про еволюцію світогляду й інтелекту. Особистісний та національний світогляди рухаються паралельними шляхами та ритмами, що тримають державу на вершині інтелектуально-світоглядної піраміди. Це відбувається попри давні побоювання, що майбутні покоління стануть денаціоналізованими та втратять свою ідентичність через глобалізацію. Хоча багато хто з нас вважає, що майбутні покоління українців, ймовірно, будуть менш національно свідомі через космополітичну глобалізацію, ми відкидаємо думку про те, що самі можемо стати менш національно наполегливими (войовничими у відстоюванні свого) або навіть втратити власну сутність, поступившись глобалізаторам. Це критична межа (червона лінія), до якої наближається кожна нація, і вона пов’язана з людськими еволюційними обмеженнями. Найчастіше ці обмеження обумовлені рівнем розвитку людського інтелекту.
Неоліберальний глобалізм не є небезпечним для зрілої, монолітної нації та не зможе нівелювати ту роль, яку вона відіграє та буде надалі відігравати в людській цивілізації. Однак неоліберальний глобалізм, імовірно, діятиме через рішення, що є цілком свідомими для його ідеологів, але часто неусвідомленими для широкого загалу, використовуючи логіку та механізми імплементації, чужі й маніпулятивні для державницьких націй. Результати кожної національної економіки, як в минулому, так і нині, визначаються цінностями і цілями окремішньої нації. Так само результати глобалізації визначаються світоглядними наративами її творців і адептів.
Багато дослідників економічного націоналізму, серед яких і я, застерігають: якщо глобалізований великий капітал на порядки перевищує національні капітали в національній економіці (особливо в державах із незначним за обсягом ВВП), то нації не в змозі повною мірою оцінити наслідки впливу, який ці потужні транснаціональні корпорації справлять на суспільний розвиток низки держав і цивілізації загалом.
Економічний націоналізм за своєю суттю покликаний створювати в національних економіках системи, які стимулюють сплеск національної свідомості та підприємницького духу. Це відкриває можливості для впровадження абсолютно нових рішень, економічних ідей і ділових стратегій, концепцій та новаторських підходів до розвою творчості на крайових ринках і локальних виробництвах, про які навіть найпотужніші глобальні гравці не могли й подумати. Наслідком цього стають швидкі економічні та соціальні прориви, зростання підприємництва, розвиток громад, культури, спорту, формування безпечного і чистого довкілля.
Оскільки майбутньому притаманна невизначеність, то, з цієї причини, сценарії формування мапи національних інтересів щодо розвитку національної економіки на засадах економічного націоналізму можуть бути: оптимістичний, прагматичний та песимістичний (критичний) для української нації.
Оптимістичний сценарій дає відповідь на питання: до чого призведуть дії, якщо нація вирішить впроваджувати радикальні і принципові зміни, щоб національна економіка гарантувала українцям максимум свободи, добробуту, вигоди та незалежності. У межах цього сценарію передбачається ухвалення найефективніших рішень та подолання викликів і перешкод на шляху до національного економічного процвітання. Для досягнення таких амбітних цілей, представники української нації мають змінити парадигму мислення та дій щодо розвитку національної економіки, й ухвалювати оптимальні україноцентричні рішення своєчасно з огляду на омріяне майбутнє. Це сценарій візійного українського майбутнього, у якому прагнули б жити українці та яке можна побудувати спільною, наполегливою та чесною працею.
Прагматичний (реалістичний) сценарій окреслює майбутнє, у якому нація в короткостроковій перспективі (найближчі три-п’ять років) обмежиться лише незначними покращеннями у відстоюванні своїх національних економічних інтересів. Тобто нація усвідомить та визнає, що національна економіка рухається хибним шляхом і не відповідає істинним потребам українців, однак не буде забезпечено належної законодавчої підтримкинаціональних пріоритетів та змін, спрямованих на створення сприятливого і змістовного підприємницького середовища. У межах цього сценарію: монопольні утворення закріплять домінування над ринками; олігархічні клани сформують галузеві партнерства для лобізму власних інтересів, що гальмуватиме розвиток внутрішнього виробництва на місцевому рівні та кооперація на горизонтальному рівні; банківський сектор обслуговуватиме поточні фінансові інвестиції, а не реальний сектор економіки; влада зосереджуватиме увагу на чергових виборчих циклах та ігноруватиме розвиток внутрішнього ринку й можливості економічної експансії на зовнішні ринки. Цей сценарій не дає підстав сподіватися на значні національні звершення чи домінування; він прогнозує зміни на гірше, стан постійної стагнації (застою, занепаду як стадії економічного розвитку держави з ринковою економікою) та втрати людського капіталу нації через постійну еміграцію українців, що призведе до демографічної і виробничо-технологічної кризи. Прагматичний сценарій констатує, що в національному державотворенні, зокрема економічному, лідери держави та провід нації воліють нехтувати майбутнім заради короткотермінових цілей та вигод.
Насамкінець, песимістичний сценарій пояснює, що станеться, якщо знехтувати всіма сигналами та проігнорувати попереджувальні знаки національного занепаду. Це варіант майбутнього, у якому нація не буде активно планувати своє майбутнє, а чужі економічні інтереси, власники та їхній капітал продовжуватимуть конкурувати між собою за українську землю, надра, людський капітал та свідомість народу. Цей сценарій є справді загрозливим для нації, а його складові дуже тривожними для майбутніх поколінь. Адже сьогодні песимістичний сценарій розвитку національної економіки України – це саме той, який динамічно прогресує та плете тенета залежності, виснаження й окупації.
Впровадження україноцентричних системних змін – а це вкрай потрібно, щоб уникнути катастрофічного сценарію, – є світоглядно й ідеологічно складною, трудомісткою працею, яка дає надію на переможне майбутнє України.
Залиште відповідь