Богдан Бутковський. Гібридний націоналізм – явище, яке мусимо здолати.

Гібридний націоналізм з’явився ще в 90-х роках «Коли я почав досліджувати цю тему, – розпочинає Богдан Бутковський, – то звернув увагу, що гібридний націоналізм не нове явище. Його витоки сягають епохи Народного Руху України. У масовій свідомості українців НРУ сприймався як патріотична і навіть націоналістична політсила, але насправді ідеологія Руху була соціалдемократичною і в економічній, і в гуманітарній сфері. Дуже часто ті, кого московські засоби інформації та московські політики називають націоналістами, автоматично ними стають і для більшості українців. Але нагадаю, що для росіян, тим більше для агресивних апологетів імперії, навіть послуговуватися українською мовою – це вже прояв українського націоналізму. Навіть Кучму, який у 1994 році виступав за надання російській мові статусу другої державної та за тіснішу інтеграцію з РФ, в Росії вже сприймали як українського націоналіста, бо в 2003 р. він відстоював територіальну цілісність держави в протистоянні навколо острова Тузла. А насправді це ж було виконання базових функцій Президента, гаранта суверенітету. Послуговуючись гібридним націоналізмом, дуже багато політичних сил здобувають ті чи інші політичні дивіденди. Лідер НРУ В’ячеслав Чорновіл стверджував: “Коли мене звинувачували в націоналізмі… я цим тільки гордився, бо потрапляв у коло таврованих терміном ‘буржуазний націоналіст’ видатних людей мого народу – від Петлюри до Сосюри…”. Але ми ж чудово розуміємо, що ані Петлюра, ані Сосюра не були націоналістами. Частково вони були навіть антинаціоналістами. Однак і в народній свідомості, і у свідомості нашого московського ворога Петлюра – націоналіст, Сосюру теж звинувачували в “українському буржуазному націоналізмі”. Але в кожного з них були свої правдиві сучасники-націоналісти: в Петлюри – Міхновський та самостійники, Сосюра жив у той час, коли в лісах Західної України націоналізм втілювали в життя УПА та оунівці; псевдонаціоналісти з НРУ мали таких сучасників, як СНПУ, “Тризуб”, УНАУНСО, КУН…» Коли гібридний націоналізм став популярним «Явище гібридного націоналізму набуває популяризації в міру успішності питомого націоналізму. Що більше український націоналізм здобував популярності в українців, що більше мав перемог, то більше політичні ненаціоналістичні сили схильні вдаватися до націоналістичної риторики і вдягатися в тогу націоналізму. Згадайте, як швидко Євромайдан перетворився на Революцію Гідності. А без Гібридний націоналізм – явище, яке мусимо здолати Доповідь свободівця Богдана БУТКОВСЬКОГО на Бандерівських читаннях націоналістів, без національного піднесення широких народних мас ніяка Єврореволюція і жоден Євромайдан ніколи б не переміг. Що ми отримали після Революції гідності? Послуговуючись псевдонаціоналістичною риторикою, до влади прийшли люди, які перед цим довгі роки боролися з націоналістами. Ми пам’ятаємо, як Порошенко не хотів, щоб поряд з ним стояли люди з червоно-чорним прапором; як Яценюк заявляв, що гасло “Слава Україні! – Героям слава!” – це нацизм… Ми маємо з цього зробити висновок, що нас бояться, настільки бояться, що нашу риторику готові використовувати. Але використовуючи нашу риторику, псевдонаціоналісти від часів Ющенка до Порошенка спотворюють її в широких народних масах. Порошенко у своїй незугарній спробі перемогти на виборах 2019 року знову розділив країну, що об’єдналася у 2014 році. Одягнувши на себе тогу націоналізму, він та його оточення зробили це вкрай карикатурно, звівши свій націоналізм до базових цінностей: “армія, мова, віра”. У той же час абсолютно був проігнорований економічний націоналізм, міграційна політика, геополітичний суверенітет, демографічна політика та захист традиційної сім’ї. Те, що Порошенко спробував узурпувати під себе націоналізм та стати головним лобістом мови і віри, спричинило зростання поляризації в країні. Переважна більшість російськомовного і значна частина україномовного населення почала вбачати причини соціально-економічних негараздів та воєнного протистояння з Росією в націоналістичній риториці. Як наслідок, антирейтинг Порошенка серйозно вплинув на антирейтинг патріотизму і націоналізму… …Оця своєрідна субкультура 25 %, оце порохоботство набуває певних рис, на тлі яких навіть націоналістична риторика свободівців видається спокійною і поміркованою. Ми бачимо, як витворюється щось на кшталт релігійного культу “сивочолого гетьмана”. Порохоботи і порошенківці не приховують, що вони тільки себе вважають канонічними націоналістами, що інші націоналісти мають або увірувати в секту святого Петра, або посунутися і не заважати. Ще з 2015 року на справжніх націоналістів наліплюють такі кліше, як “рука Кремля”, “цинічні бандери”, “бандити” та інше. Мета таких заяв – звільнити електоральне поле. Порошенко хотів протягнути у другий тур президентських виборів Бойка, повторивши історію, яку в 1999 році вдало розіграв Кучма, коли у другий тур протягнув Симоненка. На фоні комуніста Симоненка в Тернопільській області Кучма мав 99 % голосів. Бо люди дуже переживали, щоб не переміг Симоненко і ми не втратили державність. Вихід Зеленського в другий тур зірвав схему Порошенка, адже першого не сприймали як однозначне зло, а на дебатах йому вдалося вдало апелювати до патріотичного сегменту: “Чому через п’ять років ми так і не знаємо вбивць на Майдані?”, “Чому не покарані прибічники Януковича?”, “Чому ніхто не сидить за Іловайськ та Дебальцеве?”. Тобто у другому турі Зеленський залучив не тільки проросійського виборця. Але зараз він повторює долю Порошенка. Для російських ЗМІ він перетворюється на українського націоналіста, а деяка його риторика набуває псевдонаціоналістичних рис. Не виключено, що для переобрання на другий термін Зеленський спробує в другий тур витягнути когось з ОПЗЖ, щоб мобілізувати патріотичного виборця». Чому це явище небезпечне «…Гібридний націоналізм насправді дуже небезпечне явище. Він може підтримувати якісь окремі націоналістичні ідеї, навіть може бути радикальнішим, ніж традиційний націоналізм, проте ніколи не перебирає всієї повноти ідеї нації, адже це суперечить завданням тих сил, які послуговуються гібридним націоналізмом. Саме цей симулякр через силу ЗМІ та політтехнологій сьогодні здається простішим для широких народних мас і, на жаль, є поширенішим. …Здавалося б, коли після національно-визвольної революції почалася війна з Росією, саме націоналісти мали б прийти до влади, проте народ укотре обрав гібридних, а не справжніх, націо налістів, тих, хто ще вчора був частиною режиму і загравав з Путіним… З одного боку, путінська пропаганда робила з Турчинова, Яценюка та Порошенка справжніх неонацистів, а з другого – олігархічні ЗМІ ліпили їм образ патріотів і майже націоналістів. У той же час справжнім націоналістам ліпили імідж непрофесійних радикалів, з якими не хоче співпрацювати Захід. Саме інформаційне протистояння з націоналістами є одним з найпевніших маркерів гібридного націоналізму. Як уже сказано, сучасні націоналісти вважають своїми ідейними натхненниками і попередниками Міхновського, а не Петлюру, ОУН, а не націонал-комунізм… Як і їхні попередники, націо налісти виступають за суверенність України у зовнішньополітичній сфері – на відміну від різномастих псевдонаціоналістів, що воліють інтегрувати країну в наддержавні структури». Як боротися з симулякрами? «Є два способи боротися проти гібридного націоналізму. Перший – це мімікрія. Якщо ліберальні, ліберал-демократичні, а по факту безідеологічні політичні проекти послуговуються націоналістичною риторикою, то ми, націоналісти, можемо також мімікрувати – створювати різноманітні проекти та ініціативи гібридного типу, щоб під ліберальні і соцдемпроекти маскувати націоналізм. Це дуже складна, але перспективна стратегія, яка вимагає серйозної внутрішньої дисципліни та ідеологічної роботи, адже мімікрія може спрацювати і проти націоналістів. Треба мати справді міцне членство, яке потім саме не мімікрує і не скаже: нащо нам цей націоналізм, нам уже добре бути лібералами, так набагато легше, безпечніше і комфортніше. Другий спосіб – це повне заперечення ліберальних ідей, заперечення англосаксонського політичного дискурсу, коли є поділ на лівих і на правих, це повернення до рафінованого націоналізму. В такому разі націоналістам треба бути готовим до важкої боротьби, адже через тотальний контроль лібералів за ЗМІ спроби впроваджувати націократію будуть суспільству подавати як прояви нацизму і фашизму. Але це дозволить одразу показати, хто справжній націоналіст, а хто – пристосуванець, і в перспективі цей спосіб може спрацювати, зважаючи на те, що ми зараз живемо в епоху, коли геополітично вся західна система валиться і відкривається вікно можливостей. Він дасть змогу сформувати дієвий націоналістичний блок і здійснити повною мірою те, що ми не могли реалізувати протягом цих 30 років незалежності. Бо 30 років українського політичного життя були, з одного боку, боротьбою проти зовнішнього російського ворога, а з другого – проти таких гібридних псевдонаціоналістів, які дурять український народ всередині країни. Тож без подолання гібридного націоналізму подальший розвиток націоналістичних політсил, подальше українське національне відродження і реалізація потенціалу української нації неможливі».

Записала Л. БАСАРАБ

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.